Не згасити свічку пам’яті

      Правда – це складна система, що складається із болю, реалій життя та розчарувань, але, водночас, вона вміщує у себе істину, людяність та чесність.

     Досі жива пам’ять про жахливі події Голодомору 1932-1933 років. Народна пам’ять – це книга , у якій достовірно написане історичне минуле нашого народу. Голодомор 1932 – 1933 років можна без перебільшення назвати чи не найстрашнішою сторінкою в історіїУкраїни. Голодомор приніс не лише страждання й смерть. Він посіяв страх серед людей. На якомусь генетичному рівні ми, ті, що народилися уже в мирні часи, в новому столітті, відчуваємо біль та тривогу, печаль наших предків, розділяємо їхню долю. І це ще раз доводить, що національність, духовна спорідненість українців позачасова, вона не має просторових обмежень.

Напередодні 80–х роковин Голодомору   в усіх школах заплановані уроки пам’яті, присвячені цій болючій темі. День 22 листопада  для учнів 1-11 класів Булахівської ЗШ почався з єдиного уроку пам’яті  «Україна пам’ятає ті страшні роки». Початкова школа провела класну годину в булахівському народному музеї.

     Поминальну ходу  учні та вчителі Булахівської школи продовжили на сільському заході «Дзвони 33». Слова, які промовляла директорка сільського народного музею Позняк В. Г., припали до душі учнів. Адже, пережити те все, що пережили люди в роки Голодомору, потрібно мати неабияку силу і мужність. .

Мітинг пам’яті біля пам’ятника жертвам голодомору булахівчанам на цвинтарі, який відбувся 22 листопада, був настільки зворушливий від тих слів, які говорили учні 11 класу та вчителі Критін Л. В. , Короленко Т. С.,  на вшанування померлих, що всі  стояли, затамувавши подих від  усього почутого. І справді, нам потрібно задуматись над цією трагедією, яка промайнула над Україною, і усіма зусиллями не допустити подібної трагедії в наше життя і в наші сім’ї.

За нашим давнім народним звичаєм померлих згадують у церквах, ставлять свічку. 23 листопада, в Всенародний день пам’яті, коли у селах та містечках українці прийдуть до пам’ятних  знаків жертвам геноциду та запалять свічки в пам’ять мільйонів вбитих голодом, засвітімо й ми свічку, яку не було кому запалити на похоронах убієнних голодом. Ми схиляємо голову перед їхніми муками. Нехай у наших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, хто помер страшною голодною смертю. Дай, Боже, щоб ніколи більше це не повторилося. А тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих.

Якщо ми – діти своїх батьків, якщо не оглухли душею, якщо несемо в собі вогонь відповідальності за долю народу, прислухаймося до цього болю. Спокутуймо «вину свою безневинну». Це потрібно «і мертвим, і живим, і ненародженим».

 

                                                                            Заступник директора з виховної роботи

Булахівської ЗШ І – ІІІ ступенів

 Голубнича Наталія Геннадіївна