baner
baner
baner
baner
baner
baner
baner
baner

              Школо  рідна,  серцю мила,

Юних  душ, як  оберіг.

А  скільком  дала  ти  крила  ?

Тим,  хто  став  на  твій  поріг.

 

11 листопада 2013 року, директор, вчителі та учні Кочерезького  навчально-виховного  комплексу радо вітали гостей та разом відзначили 100 – річчя учбового закладу. З гостинцями та подарунками завітали Комаркова  Людмила  Михайлівна – заступник  голови Павлоградської  районної   державної  адміністрації, Шевела  Валерій  Олексійович —  голова  Кочережківської  сільської  ради, відділ  освіти  на  чолі  із  завідувачем   Муштатом  Олександром  Миколайовичем, методисти  методичного  кабінету  на  чолі  з  Абабковою  Наталією Борисівною, голова    профспілки  освітян  Павлоградського  району Коваленко  Валентина  Анатоліївна, настоятель  храму  Георгія  Победоносця    отець  Володимир, депутат  Павлоградської районної ради  Корчевський Микола Іванович. Керівники  агроформувань Грунська  Любов  Іванівна, Шевела  Антоніна  Іванівна, Криничний  Микола  Григорович, Россоха  Леонід Анатолійович, Гончаренко  Сергій  Олександрович, Григоренко Валентина  Григорович, Яковлєв  Ігор  Володимирович.

Всі разом згадали, з чого все починалося.  На  початку  ХХ  століття  освітній  процес  починається  з початку  богослужіння  у  місцевій  Свято-Георгіївській  церкві. При  церкві  існувала двокласна церковно-приходська  школа. Але  світська  освіта  розпочинається  із  будівництва  у  1913 році  початкової  школи.

Саме  в  цьому   1913  році  царський  уряд  широко  відзначав 300-річчя  правління  династії  Романових. Була  створена  ціла програма, підписана  князем  Голіциним, в  якій  передбачалося побудувати  по  всій  Російській  імперії  300  лікарень  і  300  шкіл.

За  типовим  проектом  архітектора  Фетисова  у селі в  жовтні  1913  року  розпочалося  будівництво  школи. Будівникам, які  прибули  із  Рязані, допомагала  вся  громада. З усього села  зносили  курячі  яйця і  домішували  в  розчин, щоб фундамент  і  стіни  були  міцні. Возами  возили  цеглу  із  села Сергіївка  Юр’ївського  району, а  дерево  з  лісу. Грошима допомагали  місцеві  меценати – граф Носниць та  Шараховець. Учнів  у школі  навчали  основам  грамоти, арифметики, історії, географії. Кожен  день  починався  молитвою.

Наприкінці  20-х — початку  30-х років  в  селі  існувало  три  школи: дві  початкових  і  одна  семирічка, що знаходилася на  території  сучасного  млину. У  період  визволення  села у 1943  році  це  приміщення було  зруйноване, і всі  учні  знову  почали  навчатися  у  школі, побудованій  у  1913  році. Із  1932 по  1935  рік  директором  школи  був  Гулак  Карпо  Іванович, а  з 1936  року  по 1941  рік  —  Санжаревський  ФедірАндрійович.  Цікава  біографія  цієї  людини. Народився 14  травня  1896 року. Працював  учителем, головним  інструктором  всеобучу,  директором  Троїцької  школи  Павлоградського  району, а  з  1935року —  інспектором-методистом Павлоградського райво. Але  через  рік, подаючи  заяву про  звільнення  завідуючому  райво, він  сказав: “Я – командир Червоної  Армії,   моя   військова  спеціальність —   інструктор  з  навчання  молодих  кадрів. Хочу  бути  вчителем, працювати  з  дітьми. Прошу призначити  у  будь-яку  сільську  школу”. Так  із  1936 року Санжаревський Федір Андрійович став   директором  Кочерезької  неповної  середньої  школи. Він викладав  німецьку  мову  та  фізкультуру. У  1941  році  пішов  на  фронт  і  загинув  смертю  хоробрих.

 У  період Великої вітчизняної  війни  заняття  в школі  було                  призупинено. Коли  німці  окупували село, то  в приміщенні школи  розмістився  штаб  німецької комендатури. Після  звільнення  села  Кочережки  від фашистів з 1943 по 1945 роки  директором  школи  була  дружина Федора  Андрійовича                 Санжаревська  Олена  Григорівна. У  повоєнні  роки  школу  очолювали  Гончар  Іван Іванович, а  пізніше   —  Мирний  Борис  Семенович.                                                                                                                                                 

З 1952  року по 1964  рік  директором школи  був   Микола  Іванович  Писаренко  — вчитель  історії,  людина  неординарна, творча.                                                                                                                                                    

З  01  липня 1960  року  школа  отримала  статус восьмирічної, а  з  30  серпня 1966  року —  середньої. У  цей  час  школу  очолювали  мудрі  керівники,  такі, як  Галька Іван  Наумович, Рибіцький  Віктор Петрович.                                                                                                                                                   

01 вересня 1972 року  школу  очолив  Харьков Іван Андрійович, який  перебував  на  цій  посаді    23  роки. Він  був  мудрим  керівником. Школа  в цей  час  стала зразковою  установою народної  освіти.  Добру  пам’ять по собі  залишила  Зирянова Валентина Георгіївна, яка  працювала  директором з 1979 по 1983  рік.  Сильна, неординарна,  творча  особистістьВсі  односельці  пам’ятають  Онищенко Валентину Павлівну, яка  декілька років очолювала  педагогічний  колектив  нашої  школи. Вона —  надзвичайно  працелюбна, постійно  знаходилася  в педагогічному  пошуку.

12  років  очолювала  нашу  школу  Перепелиця Наталя Іванівна.  Педагог-новатор, учитель – методист, відмінник  освіти України, неодноразово  була  нагороджена  грамотами за  високий професіоналізм, творчу  працю, за  добре  і  мудре, посіяне в душах дітей.  А  передала  естафету  вчителю  історії, неординарній, творчій  людині  Ляшенку  Юрію  Васильовичу.                                                                                                                                                    

Сьогодні   школу   очолює   молодий,  енергійний   керівник  Василенко  Вікторія  Іванівна І  ми запрошуємо  до  слова  господиню цього  свята – директора школи  Василенко  Вікторію  Іванівну.

Директор – важлива  людина  в школі. Але  все  тут  –  від учителя. Учитель – це  особа, яка  за  дорученням  народу  має  повсякденний  доступ  до найдорожчого –  душі,  розуму,   думок, почуттів  дітей, підлітків  та  юнацтва. Перед ним, з одного  боку, моральні  цінності, а  з  іншого —  багатства, його   майбутнє, надія.

З  великою  вдячністю  згадують   багато  поколінь кочережців  учителів    початкової  ланки

Лопатіну Фросину Олександрівну

Городничу  Катерину  Іванівну

                            Постольник  Варвару  Федорівну

                            Кісіль  Варвару  Данилівну

                            Гончар  Зою  Максимівну

                            Шишкову  Пашу  Свиридівну

                            Полях  Галину  Григорівну

                            Петрову Галину  Дем’янівну  

                            Олійник  Людмилу  Миколаївну                                                                                                                                               

учителя   фізики  та  малювання, беззмінного  фотокореспондента

Лопатіна  Спартака  Петровича 

учителів  математики –

Блях  Анну  Абрамівну

                           Денисенка  Івана  Омеляновича

учителів  трудового  навчання  —

Тріленка  Петра  Герасимовича

                           Федяновича  Анатолія  Васильовича

учителів – словесників :

Живагу  Галину  Євдокимівну

                            Гальку  Івана  Наумовича

                            Лященко  Анну  Максимівну

учителя  фізкультури —

                             Дубового  Анатолія  Тимофійовича

учителів  історії –

Ященко  Катерину  Іванівну

                              Писаренка  Миколу  Івановича

учителя географії –

Гончара  Івана  Івановича

учителя  англійської  мови

                              Боговика  Григорія  Семеновича

учителів  біології –

Коденко  Надію  Іванівну

                              Гаврош  Світлану  Іванівну

медичну  сестру –

Онищенко  Ольгу  Іванівну

 

Школа – це історія. У  неї  велика  педагогічна сім’я. Саме найстаршим   учителям шкільні  традиції  передаються  із  року  в  рік. Скільки  дитячих  сердець  пройшло через  їхні  турботливі  руки, скільки  широких шляхів  відкрили ці  люди  для  своїх вихованців. На  щастя, вони  серед  нас — ветерани  педагогічної  праці, які  пам’ятають багато  з  історії нашої  школи. І сьогодні ми запросили  на  свято:   

Живагу  Федота  Корнійовича – учителя історії, нашого  місцевого письменника.

Кіяхову  Галину  Сидорівну – учителя  початкових класів.

Харькову  Надію  Григорівну – учителя української  мови  та  літератури.   

Тріленко  Ольгу  Григорівну – учителя  математики.

Андрієвську Катерину  Степанівну  —  учителя української  мови  та  літератури.

Петченко  Катерину Іванівну – учителя початкових класів  та  вихователя  групи  продовженого  дня.

Германчука  Володимира  Васильовича – учителя фізкультури.

Гончаренка  Сергія Федоровича  —  учителя фізики.

Гусак  Віру  Іванівну  —  учителя  біології  та  вихователя групи  продовженого  дня.

Дубову  Катерину  Харлампіївну – учителя російської мови   та  літератури.

Борисову  Марію  Федорівну —  учителя  початкових класів.

Галіченко  Марію  Андріївну – учителя  початкових класів.

Гавроша  Юрія  Павловича  —  учителя  трудового навчання.

Завдяки їх кропотливій праці 77 учнів  стали  спеціалістами  сільського  господарства, п’ять з  них – головами  колгоспів. Більшість випускників сьогодні: вчителі, лікарі, керівники  агропідприємств, приватні  підприємці.

Школа  сьогодні  — осередок   знань,  культури.  Вона продовжує традиції попередніх  поколінь  її  випускників. 30  липня  2003  року  школа  стала  навчально- виховним комплексом  “Середня  загальноосвітня  школа — дитячий садок”.

Історія  продовжується, завтра  настане час сьогоднішніх  учнів вписати  в  неї,  в  історію  школи,  свої  імена.

     

                                                                                              

Схожі публікації:

baner

Сектор з інформаційної діяльності та зв"язків з громадскістю

м. Павлоград, вул. Центральна, 98, каб.201, тел: (0563) 26-96-04

baner
baner
baner
baner