cnap
baner
baner
baner
baner
baner
baner
baner
baner
baner

      На найвищому місці, неподалік від берегів Вовчі, посеред зелені дерев виблискує позолотою маківка Свято-Троїцького храму. Його білі стіни видніються далеко за межами села. Це найстаріший храм в Павлоградському районі і один з найстаріших на Дніпропетровщині. Влітку 2011 йому виповнилось 200 років.   Ще зовсім недавно ми й гадки не мали, яке архітектурне диво замуроване за різними прибудовами, що були наліплені навколо храму. Про його красу і велич, про те, як правилось в церкві, що тягнулися до неї прихожани не лише з Троїцького, а й навколишніх сіл, ми чули лише від своїх прадідів.  І ось кілька років тому, коли було розібрано прибудови навколо нього, перед нами постало справжнє диво: центральна частина, вхід в храм, прикрашений колонами, пройми для вікон круглої, квадратної та прямокутної форми. Що це? Бароко чи класика?

Така дивна архітектура, і де?! В далекому селі? Заселення і освоєння цих земель розпочалося лише 200-250 років тому, а до цього тут були дикі степи. Просто не віриться, що таке архітектурне диво є в нашому селі.

Ця споруда стала осередком духовності, до якого у святкові та вихідні дні поспішають прихожани, серед яких багато молоді та дітей. Та це триває не так давно. Сумна його історія, як історія багатьох храмів нашої країни…

Заснування Троїцької слободи і спорудження в ній першої церкви  належить Азовському губернатору Черткову. Постановою Словенської духовної Консисторії від 2-го грудня 1777 року йому було  дозволено перенести Троїцьку церкву із фортеці Маяк в нову слободу Троїцьку. А 29 липня 1778 року в Троїцькій слободі Павловський протопіп Тирасевський освятив закладку нової церкви і нагляд за її будівництвом та приходом доручив священику Василю Колотничу. Жителі воїнської слободи Троїцької трактаментом зобов’язались забезпечувати церкву і підтримувати духовенство. Чертков наказав для духовенства слободи Троїцької відрізати 120 десятин кращої землі.

Та, на жаль, 10 березня 1795 року, в суботу, після ранкової відправи за невідомих причин церква згоріла. Вдалося врятувати лише ризи. Хрести, святий антиминс і гробниця згоріли. Та не згасла віра. Допоки тривало будівництво нової цегляної церкви, богослужіння проходили в новій зручній хаті. І вже 1811 року зусиллями князя Олександра Прозоровського було зведено цегляну однопрестольну Свято-Троїцьку церкву, в якій служили священик Онуфрій Бережний і псаломщик Яків Троїцький.   При храмі була бібліотека, а також школа грамоти в селі Єлисаветівка й церковно-приходська школа в Прусівці.

І довго б іще йшла служба в Свято-Троїцькому храмі, якби не жорстокі атеїстичні часи: 1953 року храм було закрито й частково зруйновано, а 1955  переобладнано під  млин та олійницю. Споруду храму піддали пекельним мукам.

Йшли роки… За клопотанням віруючих села Троїцького і благочинного Павлоградського церковного округу протоієрея Валентина Цешковського богослужіння в селі відновились  з 1999 року. Спочатку відправи проходили в сільському клубі.

І нарешті 26 січня 2007 року на зборах громади Троїцької сільської ради було прийнято рішення про безкоштовну передачу  приміщення млина (бувший храм) у власність Свято-Троїцької парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви  Тим самим було відновлено історичну справедливість.  Настоятелем Свято-Троїцького храму призначено священика Віталія Михайловича Сопівника.

Та споруда храму благала і волала про допомогу. І вона не забарилась. З вересня 2007 року почали проводитися ремонтні роботи. Вірно підмічено: руйнувати – не будувати. На все потрібен час і кошти. Волонтери з прихожан ходили по домівках і збирали пожертвування від місцевого населення. Та цього було замало. Головні роботи по відновленню Свято-Троїцького храму проводились за рахунок Спасо-Нерукотворного Образу кафедрального собору, храмів Усипіння Пресвятої Богородиці, Похвали Божої Матері і святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, а також стараннями Благочинного Павлоградського округу протоієрея Валентина Цешковського, трудами священства: протоієреїв, священиків, дияконів, робочих собору. Ремонтно-відновлювальні роботи велися також завдяки допомозі з боку і безпосередній участі голів райдержадміністрації та райради, сільського голови, а також стараннями і на благодійні кошти прихожан, підприємців та фермерів.

І ось в лютому 2010 року храм увінчався золотоверхим куполом з хрестом. Впродовж 2011 року тривали ремонтні роботи всередині і зовні. Не стояли осторонь учні нашої школи.   В пам’ять засновникам села Троїцького, будівничим та священнослужителям храму 15 квітня 2011 року разом з жителями села, керівництвом Павлоградського району Дудніком В.М. і Булгаковим В.Г., народним депутатом України Коржем П.П., депутатом облради Адамським О.П., головою сільської ради Чуприною О.О., настоятелем Свято-Троїцького храму священиком Віталієм Сопівником, а також духовенством Павлоградського церковного округу на чолі з благочинним протоієреєм Валентином Цешковським ми висадили саджанці дерев, заснували алею пам’яті з південної сторони храму і встановили пам’ятний камінь. Тепер щоразу, підходячи до храму, поспішаємо помірятися зростом з деревцями, та вони вже набагато нас обігнали, оточивши храм зеленими шатами.

Ремонтні роботи тривали до самого відкриття храму. Впродовж останніх двох місяців священнослужителі разом з прихожанами не покладаючи рук працювали на відбудові цієї святині. Нарешті  4 червня 2011 року вони вдягли святкове вбрання, щоб відсвяткувати 200 річчя Спасо-Троїцького храму, що 58 років простояв у забутті.

Яке це було свято! Скільки малечі і дорослих, прихожан із навколишніх сіл і міста поспішало до храму, щоб побачити це диво, доторкнутися до цієї святині, очиститися душею і своїми помислами. Я не пам’ятаю такого багатолюдного дійства у нашому селі! Воно проходило напередодні свята Святої Трійці. Всі священнослужителі у блискучому білому вбранні з позолотою, всюди море зелені і квітів, духмяний запах любистку і м’яти… Сам Владика Іриній завітав до нас. І храм, підштукатурений, побілений, з новим іконостасом і радісними прихожанами, радо зустрічав гостей. В алтарі було поставлено престол, заново освячено храм. Та найбільше мені запам’ятався Хресний хід, який було  здійснено навколо храму. Це було так велично і красиво! Опісля  Владика і діти запалили свічки, була відслужена Літургія, а маленькі причасники поспішали до Чаші. Після служби відбулася церемонія нагородження, було зачитано «Акт», і капсулу з текстом замуровано в фундамент для наступних поколінь. А ми, діти, випустили у небесну блакить білих голубів…

…А потім було перше у моєму житті інтерв’ю. Чи вірю я в Бога? Вірю! І вірю в те, що наш храм буде дедалі більше збирати прихожан, бо вже сьогодні він став надійною опорою духовного відродження.  На великі й на малі  свята все більше й більше приходить до нього молодих людей спокутувати свої гріхи, очиститися духовно, просити захисту і допомоги у Всевишнього, знайти пораду у духівника. Певна, що та людина, яка доторкається до такої святині, не здатна на гріхопадіння.  Бо серед усіх якостей людини духовна культура посідає місце найвищої цінності. Лише людина високоморальна є людиною духовною, людиною, яка торує шлях як сходження до власної свободи. Дороговказом цього поступу є ідеал, віра і надія, які втілює у собі Свято-Троїцький храм.

А побудовано цю святиню у формі ноєвого ковчега. Він височіє як символ спасіння, нагадування-застереження всім наступним поколінням.

І я сердечно благаю: бережіть храми – збережете свої душі!

 

 

                                                                                                 Петрушенко Надія,

                                                                           учениця 8 класу Троїцької ЗШ І-ІІІ ст.

Схожі публікації:

baner

Сектор з інформаційної діяльності та зв"язків з громадскістю

м. Павлоград, вул. Цунтральна, 98, каб.201, тел: (0563) 20-63-32

baner
baner
baner
baner