Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Мій друг — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі
Бо захищаєм Батьківщину та державу.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в  цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна  вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.

14 червня 2014 року горе постукало в домівки Павлоградського району. Сім’ї Грабового Валерія Миколайовича та Котова Олександра Олександровича отримали страшну звістку: «Під час виконання службових обов’язків 14 червня 2014 року в м. Луганськ трагічно загинули Грабовий Валерій Миколайович та Котов Олександр Олександрович».

13407144_601325043367937_3924380636256635330_n

Вже два роки… А біль не зникає, з ним звикаєш жити…

Два роки як обірвалося життя доброго друга, порадника Грабового Валерія Миколайовича. Але ми завжди пам’ятаємо його як живого, ось зараз на порозі з’явиться його усміхнена постать, він завжди допоможе. Чому допоможе, тому що і зараз коли його немає вже два роки, односельці та рідні подумки звертаємося до нього. А як би в цій чи іншій ситуації поступив би Валерій Миколайович. І відповідь приходить сама по собі. Тож він не залишив нас і зараз.

Нещодавно, 15 травня, в селі Троїцьке відбувся кубок  по футболу пам’яті   Валерія Грабового. Його пам’ятають працівники територіального центру, управління соціального захисту, керівники Павлоградської райдержадміністрації, як професійного  юриста. Валерій Грабовий не був заангажований політичними гаслами.

1 3

Біля меморіальної дошки в центрі села завжди свіжі квіти.

Котов  Олександр Олександрович

Народився 23 січня 1983 року в селі Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області. У 2004 році  закінчив Дніпропетровський державний політтехнічний коледж за спеціальністю «Прикладна екологія», але за спеціальністю не працював. Після служби в армії пішов працювати на шахту Дніпровська, прохідником, звідки і був призваний під час мобілізації  у березні 2014 року. Заочно навчався у Дніпропетровському гірничному  університеті, був студентом ІІІ курсу, але не судилося отримати диплом спеціаліста.

В березні 2014 року був призваний до лав Збройних сил України до с.Черкаське Новомосковського району  до складу 25 повітряно-десантної бригади. Звання – рядовий, посада – стрілець-зенітник…

4

«Саша очень любил собирать грибы. И после дождика, всей семьей мы выбирались на тихую охоту. Шли, а Саша рассказывал, как в детстве, также, он ходил с дедушкой, пересказывал его истории, вспоминал случаи из детства, а потом пел свои любимые песни. Я шла позади, смотрела на его широкую спину и улыбалась. Это был мой Мужчина, мое счастье.

На Новый год 2014 мы все загадали одно желание: Чтобы был мир во всем мире.

В марте 2014 года, когда наша Украина, стала нуждаться в настоящих Мужчинах, Саша не раздумывая пошел в военкомат. «Кто? Если не я?». Сменил гражданскую одежду, на камуфляж и берцы, взял в руки автомат и был готов защищать свой дом, своих родных и близких, свою  родину — Украину. Гордое «За ВДВ». Снова солдат-десантник, стрелок-зенитчик. Саша знал, что и я, и родители очень переживаем за него, и всегда нас успокаивал, говорил, что у них все под контролем. Столько уверенности было в его словах, столько заботы… Мы молились… Ждали…

13 июня, перед посадкой в самолет, Саша звонил и радовался, что совершит свой первый полет на самолете Ил-76…

—————————————————————————————————————

Ночь 14 июня 2014 года — перевернула всю нашу жизнь… Новость «Над луганском сбит Ил-76 с 40 десантниками 25 бригады и 9 членами экипажа» стала утренним кошмаром для всех нас… Мы все лишились самого родного любимого человека: сына. мужа, отца, брата, друга…На 42 день, после гибели и долгого ожидания завершения экспертизы ДНК, Котова Александра Александровича, нашего Героя Украины, награжденного орденом «За мужество» III степени (посмертно),со всеми почестями предали земле, в родном селе Новая Дача, рядом с  его любимыми бабушкой и дедушкой. Теперь они навсегда вместе…»

Из воспоминаний жены Котовой Татьяны Александровны.

 

Близько першої години ночі 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська терористами  був збитий військово-транспортний літак  ІЛ – 76  Повітряних Сил Збройних сил України, який здійснював перевезення особового складу з метою ротації. Загинуло 9 членів екіпажу та 40 десантників, серед них і наші односельці Валерій Миколайович та  Олександр Олександрович.

Залишилися батьки,  дружина з сином, брат з сестрою, рідні.

 

Людина помирає двічі:  перший раз – коли зупиняється її серце, другий – коли про неї забувають! Наші Герої будуть жити вічно! Бо пам’ять про них живе в наших серцях.

Висловлюємо щирі, глибокі співчуття сім’ям, які втратили рідних в цей тяжкий та непростий для України час.

Вічна пам’ять!

Схожі публікації:

baner

Сектор з інформаційної діяльності та зв"язків з громадскістю

м. Павлоград, вул. Цунтральна, 98, каб.201, тел: (0563) 20-63-32

baner
baner
baner
baner